Універсал «ПЗМС» Таїсія Бабенко підбила підсумки регулярного сезону у Вищій лізі серед жіночих команд, провела невеличкий екскурс в історію жіночого футзалу на Полтавщині та трохи більше розповіла про свою тривалу відсутність у збірній України.

–​ Розкажи, чим займається команда на карантині?

– Особисто я тренуюся та присвячую багато часу своєму собаці. Загалом, ті дівчата, які живуть на базі склозаводу, мають можливість проводити тренування. Окрім того, є доступ до тренажерного залу. Щодо гравців, які не перебувають у Полтаві, то вони мають індивідуальний розклад для роботи: бігають кроси, хто може – працює з м’ячем. Зараз головним акцентом роботи є фізика. Натомість, покращити свою техніку всі зможуть після відновлення загальнокомандних тренувань.

–​ Як ти потрапила у футзал?

– Я народилася у Нікополі. Займалася футболом. Виступала у складі чоловічої команди (також взимку для підтримування форми грали у футзал). Ми приїхали до Полтави на всеукраїнський турнір. Для мене ще брали спеціальний дозвіл на участь. Саме у цьому місті базувалася команда «Ніка-ПНПУ», яку тренували Сергій та Ольга Ягодкіни. Загалом, не так багато дівчат займається футболом та футзалом, тож, вони мені запропонували переїхати до Полтави. Я тоді навчалася у десятому класі. Звичайно, я погодилася, оскільки для мене це було великим кроком вперед. У складі чоловічої футбольної команди далеко не підеш. Тренери мене влаштували у спортивний інтернат, а потім і в університет. Ось так і вийшло, що я більше десяти років граю у футзал та живу у Полтаві.

–​ Як оціниш регулярний чемпіонат для команди «ПЗМС»?

– Загалом, ми виглядали непогано, якщо порівнювати з попереднім сезоном. Хоч команда зараз посідає четверту сходинку, однак, шанси для боротьби за друге місце залишаються досить непоганими. Є багато недопрацювань. «ПЗМС» є доволі молодою командою. Дівчатам потрібно більше практики, тобто, щоб саме кількість матчів була більшою. Це допоможе їм набути й психологічну впевненість. Вони перебувають у команді півтора року. Однак, важко адаптовуватися на найвищому рівні, коли до того ти більше грав у турнірах своєї вікової категорії. Дійсно, багато над чим треба попрацювати. Втім, перспектива є досить непоганою. Існують певні тактичні проблеми щодо гри. Однак, не все одразу. Думаю, наступного сезону дівчата додадуть ще більше. Щодо цього чемпіонату, то перед командою стоїть завдання посісти друге місце, якщо турнірна боротьба буде відновлена.

–​ До слова, як вважаєш, чи треба продовжувати сезон у Вищій лізі?

– Як на мене, так. Загалом, чемпіон вже, фактично, відомий. Однак, за другу сходинку мають змогу змагатися одразу три команди. Ми відстаємо від другого місця всього на два очки. Інтрига у цій боротьбі ще жива.

–​ Команда почала досить невпевнено, поступившись «Ладомиру» на власному паркеті (прим. пізніше «ПЗМС» було зараховано перемогу за участь у зустрічі дискваліфікованої Вікторії Гірин). За рахунок чого пізніше вдалося додати?

– Ми взяли дівчат з великого футболу, які провели з нами всього кілька днів. Тренер вдався до експериментів, щоб мати розуміння про їхні можливості станом на той момент. Відповідно, відбувалися зміни у четвірках. Це був початок чемпіонату, і було важливим зрозуміти як вибудовувати свою гру далі. Це один з аспектів. Окрім того, була й недооцінка суперника. Минулоріч ми не мали проблем з «Ладомиром». Цього разу їх приїхало всього шестеро. Команда невдало почала матч, однак, перелаштуватися не вдалося. Грало багато новачків, і це призвело до непорозумінь. Звичайно, такий результат нас неабияк засмутив.

За наслідками цієї зустрічі ми мали розмову з президентом команди. Всі зрозуміли, що такі результати є неприпустимими. Тим більше, на власному майданчику. Ми не мали права розчаровувати глядачів. Окрім того, досвідчені дівчата з команди ще пам’ятають гру у складі «Ніки-ПНПУ». Ті роки назавжди залишаться у нашій душі. Можливо, дівчата, які є молодшими не багато знають, якою була та команда. Однак, футзалістки, які мали досвід виступів у «Ніці-ПНПУ» й досі грають за це ім’я. Нині, якщо ми інколи й не показуємо надзвичайно видовищну гру, то бійцівські якості завжди демонструємо на всі 100%. Насправді, з кожною командою ми граємо за різною тактикою. Не всіх можна переграти як з фізичної, так і з технічної точок зору. Наприклад, той-таки «Будстар-НПУ» робить акцент на гру в атаці, оскільки має виконавців належного рівня, які можуть вдало реалізувати свої моменти.

–​ Ви стали єдиною командою, яку «Будстару-НПУ» так і не вдалося обіграти у регулярному чемпіонаті. За рахунок чого?

– У Полтаві ми були попереду 3:1 та дотримувалися настанов тренера. Однак, у «Будстарі-НПУ» також виступають дівчата з досвідом гри у «Біличанці», яка є брендом українського жіночого футзалу. Ми розуміли з ким маємо справу. На той момент команда ще не була лідером чемпіонату. Тим не менш, ми знали, що буде цікава зустріч, а не якась легка прогулянка. «IMS-НУХТ» і «Tесла-ЗХО» – це добре відомі команди, а «Будстар-НПУ» є новим колективом для нашого чемпіонату. Він почав прогресувати ще минулоріч. Перед стартом нинішнього чемпіонату вони підсилилися якісними гравцями, які також добре грають на атаку. Окрім того, вагомим козирем є те, що гравці можуть приймати нестандартні рішення. За захисні дії також відповідають гравці, які пройшли серйозну школу футзальної підготовки. Чим складніший суперник, тим простіше налаштуватися на нього.

Щодо наших матчів, то ми не давали киянкам демонструвати свій футзал. Більше намагалися діяти на контратаках. Зустрічали гравців «Будстара-НПУ» на своїй половині майданчику. Ця команда любить витягати суперників вперед, і потім за рахунок простору стрімко проривається вперед. Ми не дали їм цього зробити. Звертали більше уваги на захист. Коли вісім гравців бігають на одній половині паркету – розіграти якусь надзвичайно ефективну комбінацію стає проблематичним. Окрім того, відзначу класну гру нашого кіпера Ірини Славич. Суперник створив достатньо моментів. Коли ми недопрацьовували у захисті – вона нас щоразу рятувала.

–​ Після цих двох матчів ви ще три рази зустрічалися з тим самим суперником, однак, зазнали трьох поразок. У чому причина такої відмінності у результатах?

– Ці поєдинки ми провели у лютому. Фактично, цілий місяць присвятили матчам проти одного суперника. Команда була втомленою фізично та психологічно. Трохи морально на нас вплинула поразка у першій зустрічі. Далі – розпочалася певна незібраність. Однак, хоч ми і поступилися у другому кубковому матчі – на поразку точно не заслуговували. Створили багато нагод, однак, підвела реалізація. Потрібно більше працювати над покращенням цього компоненту. Загалом, скажу, що суперник був краще готовим з фізичної точки зору, ніж ми.

–​ До речі, про воротарську позицію. Як ти зазначала раніше, та і загалом, багато хто відзначав вдалу гру кіпера «ПЗМС» Ірини Славич. Як вважаєш, після жахливої травми Олени Цикаленко, команді нарешті вдалося знайти якісного та надійного воротаря?

– Думаю, що так. Навіть зараз Ірина зі своєї ініціативи приїхала до Полтави, щоб тренуватися. Вже тиждень вона ранок проводить у тренажерному залі, а ввечері – працює з тренером воротарів. Тобто, є прагнення до того, аби покращувати свою форму. Насправді, історія з її потраплянням до команди є досить цікавою. Наскільки я знаю, на позицію воротаря був інший кандидат, але Ірина продемонструвала, що вміє класно грати ногами. Як показав час – вона добре себе проявила у складі «ПЗМС». Є впевненість та стабільність у грі. Звичайно, помилки завжди присутні, однак, важливо, щоб при цьому були й важливі сейви. Ми не боїмося пропустити контрактаку й отримати гол у свої ворота, оскільки є впевненість у тому, що позаду знаходиться воротар, який може врятувати. Також Ірина робить точні довгі передачі. Гра ногами – це велика перевага для воротаря у футзалі.

–​ Питання щодо збірної України. Під час матчів основного раунду Євро-2019 у Черкасах ти була одним з лідерів команди. Однак, після того з грою у національній команді не склалося. У чому причини?

– У грудні 2018 року мені зробили операцію на нозі. Я не встигла відновитися до фінальної частини Євро-2019. Влітку мені пооперували іншу ногу. Виклики до збірної були, однак, тренер команди вирішив мене поберегти задля того, щоб я краще відновилася перед стартом сезону. Щодо подальших матчів збірної – тут, напевно, краще знає головний тренер. Можливо, я досить довго набирала форму. Окрім того, ми маємо багато якісних гравців, які отримують виклики. На них теж треба дивитися у матчах національної команди. Однак, на поєдинки з Португалією я отримала запрошення. Втім, на жаль, вони не відбулися.

–​ Тим не менш, на майбутнє ставиш перед собою завдання щодо повернення до складу збірної України?

– Однозначно! Наполегливо працюватиму для того, щоб повернутися до складу збірної. Завжди хочеться досягати чогось нового. Тим більше, коли ти захищаєш честь країни!

–​ Ти вже зазначала, що встигла пограти у «Ніці». Розкажи, які зміни відбулися у команді після її трансформації у «ПЗМС»?

– Важко порівнювати ці команди. Ягодкіни були дійсно величними тренерами. Вони за своє життя розкрили багато молодих гравців. Просто брали дівчат, які не можуть влучити по м’ячу і робили з них гравців. З технічної та фізичної точок зору «Ніка» була сильнішою, ніж нинішній «ПЗМС». Ми могли спокійно вп’ятьох відіграти весь чемпіонат. Нас вистачало, і ніхто не втомлювався фізично. Я приїхала до Полтави у той час, коли відбувалася зміна поколінь. До слова, тоді у нас було багато матчів. Різні турніри у вікових групах U-19 та U-21, студентські змагання. Тобто, мали багато ігрової практики, що допомагало зростати і ставати кращими. Щодо «ПЗМС», то тут, звичайно, покращилися фінансові умови, оскільки раніше ми грали безкоштовно, є краще екіпірування, свій зал, тобто створені всі умови. У головного тренера свої погляди на футзал. Також, відзначу, що кількість матчів у чемпіонаті та кубку впродовж сезону є досить маленькою. Загалом, складно проводити порівняння, оскільки наставники є досить різними. Ягодкіни, багато у чому, люди радянської епохи. Сергій Григорійович також був хокейним тренером. Він зробив якісну жіночу команду у цьому виді спорту. Потім взявся за футзал. Тут у нього теж вийшло це зробити. З ними ми ставали переможцями і у футбольній Першій лізі. Це досить різнопланова людина. Повторюся, важко проводити порівняння між ним та Миколою Миколайовичем Кудацьким, оскільки у них різне бачення футзалу. Відзначу, що нині ми маємо можливість тренуватися у залі скільки хочемо. Тож, кожен може окремо самостійно допрацьовувати. Тренер не проти цього. Окрім того, він нам завжди допомагає під час звернень з будь-яких питань.

–​ Кілька сезонів тому саме «IMS-НУХТ» та «ПЗМС» боролися за перше місце у чемпіонаті. Нині ці команди посідають третю та четверту сходинки у турнірній таблиці. Як вважаєш, чому так сталося?

– Кілька років тому «ПЗМС» мав більш досвідчених гравців у своєму складі. Те саме можна сказати і про «IMS-НУХТ». Як мені здається, з того часу підвищився рівень футзалу. Додався досить цікавий колектив «Будстар-НПУ», дуже виросла «Тесла-ЗХО» у порівнянні з тією командою, яка колись поповнила склад Вищої ліги. Тобто, зросла конкуренція. Одні зуміли різко додати, іншим поки не вдалося перейти на новий рівень. Однак, цей чемпіонат є показовим як для нас, так і для «IMS-НУХТ». Кожна з команд має зробити правильні висновки щодо свого подальшого руху. У цьому плані все складається краще у «Тесли-ЗХО», яка все робить поступово. Як на мене, вони роблять цікаві кроки для розвитку команди. Є над чим працювати і нам, і «IMS-НУХТ». Склад останніх з того часу також покинули провідні гравці. У них досить непогана команда, однак, немає справжнього лідера, який може повести партнерів за собою вперед. Багато хто каже про Ірину Дубицьку. Дійсно, вона є чудовою людиною. Те саме можна сказати і щодо футзальних якостей. Ірина виділялася і у «Біличанці» тоді, коли там відбувалася зміна поколінь. Як на мене, все в її руках, і вона може стати лідером. Окрім того, «IMS-НУХТ» має досить непогану молодь. Зокрема, відзначу Аліну Бундюк. Вона демонструвала класний футзал. Однак, на жаль, зазнала травми. Саме вона на початку сезону також зробила великий внесок у командні перемоги. Можу побажати їй лише здоров’я і якнайшвидшого одужання.

–​ Тим не менш, з того часу і склад «ПЗМС» покинули декілька важливих гравців.

– Так, команду залишили Валерія Єрмоленко та Юлія Дударчук. На їхнє місце прийшли молоді футзалістки. Зараз тренери завжди кажуть брати лідерські функції на себе старшим гравцям. Молоді дівчата чудово себе проявляють на тренуваннях. Однак, велику роль відіграє психологія. Тож, в офіційних матчах не завжди вдається демонструвати те, що вони насправді вміють. Думаю, потрібно ще приблизно півроку, щоб наші молоді гравці додали у впевненості. Перед нами завжди стоять максимальні завдання. Якщо не вдається боротися за чемпіонство, то ми, як мінімум, маємо бути серед призерів, а не як минулоріч.

–​ Цього року ви зуміли набрати очки у матчах з усіма командами.

– Ми граємо по-різному. Як на мене, найважче протистояти навіть не «Будстару-НПУ», а «Теслі-ЗХО». Це команда, яка дивує у кожній грі. Не знаєш, чого від них очікувати. У поєдинках з «Будстаром-НПУ» є розуміння щодо того, кого і де краще перекрити, тобто, від яких гравців варто, передусім, очікувати небезпеки. Ти бачиш, яку комбінацію вони розігрують. Однак, ця команда є дуже сильною з фізичної точки зору. Якщо порівнювати і з тим-таки «IMS-НУХТ». Цього суперника ми добре знаємо, а саме з «Теслою-ЗХО» важче грати, оскільки кожного поєдинку вони демонструють щось нове. Не варто далеко ходити, можна звернути увагу на те, як вони розігрують стандарти. «Тесла-ЗХО» сповідує командний стиль гри. Навіть не скажу, що хтось індивідуально дуже серйозно виділяється. Звичайно, є досвідчена Юлія Титова в якості капітана. З нею, взагалі, дуже комфортно грати. Вона дуже багато підказує. Поруч з такою людиною простіше знаходитися на майданчику. Навіть у захисті потрібно робити менше якихось зайвих дій, оскільки чуєш підказку, і розумієш, що потрібно зробити у конкретний момент.

–​ Який серед матчів чемпіонату вважаєш найкращим для «ПЗМС»?

– Домашня нічия з «Будстаром-НПУ» – 3:3.

–​ Ти давно заслужила статус футзалістки, яка завжди грає до кінця. Чи могла б відзначити найбільш емоційний момент у цьому чемпіонаті з твоєю участю?

– Правду кажучи, у мене їх дуже багато. Є як позитивні, так і негативні. Важко якийсь один виділити.

–​ Щодо емоцій. Ти маєш досить багато татуювань. Розкажи, що вони для тебе означають?

– Здебільшого, вони не мають жодного значення. Є одне важливе тату. Однак, це маленький секрет. Щодо спорту, то давно хотіла набити собі Міккі Мауса, втім, не простого, а спортивного – футболіста. Так і вийшло. Татуювання на руці зробила для краси. Мені завжди цього хотілося, втім, я трохи побоювалася. Одного разу зателефонувала тату-майстру і поставила питання щодо вартості. Вона запропонувала набити собі щось. З того моменту і пішов процес. Загалом, хочеться виграти щось серйозне з командою або у складі збірної, щоб зробити татуювання, присвячене цій події. Втім, хочу підійти відповідально та продумати якийсь класний та оригінальний ескіз.

Прес-служба Асоціації футзалу України